У мальовничому селі Річиця, колишнього Рава Руського повіту,а тепер Томашівського, 29 травня 1903р.народився Теодозій (Богдан) Савка.
Після початкової школи,продовжив навчання у Сокалі в гімназіі¹ .Диплом лікаря отримав у 1930р,закінчивши медичний факультет Краківського Ягелонського університету.Був призваний у польське військо на службу,на кілька місяців у Варшаву.Там зустрівся з майбутньою дружиною Євгенією Василівною.
Приїхав з нею до Кристинополя і відкрив приватний кабінет лікаря.Згідно зі списком лікарів виданим у 1936 р.,у Кристинополі було два лікаря Столзенберг Іре 1885р народження, який обслуговував 273 особи,мешкав по вул.Львівській 46 і Теодозій Савка -дім № 180.Аптека знаходилася за адресою :пл.Ринок 91,завідувачем був Ліхтентхал Іоахим ,який отримав диплом фармацевта у 1897р ².З часом Савка стає висококваліфікованим лікарем , якому вдалося досягнути фантастичних результатів у лікуванні хворих.Як згадує Сестра Служебниця Непорочної Діви Марії Дарія Градюк,мешканка Кристинополя:”Теодозій Савка був порядний і чесний чоловік,жив коло нас (вул.Св.Володимира). До нього їхали люди з усіх навколишніх сіл.Це був лікар від Бога”.
У родині називали його Богданом.У 1935р. у Савки і Євгенії народилася шестимісячна донька Галинка,важила усього 900 грамів.Онучка Богдана Савки Ірина пригадує з сімейних спогадів:”Дідусь тримав новонароджену Галинку у коробці з ватою.Плаче?Нехай плаче.Не пускав мати до дитини.Жінка носила від однієї корови молоко і він так вигодував свою доньку,врятував їй життя. У 1939р. прибуло до Кристинополя два літаки.На одному з них Богдан відправляє свою дружину і доньку.На борту того літака ще були еврейські сім’ї і дві монахині-сестра Броня і сестра Марта.Усю війну родина мешкала у Вільнюсі, він присилав їм передачі.Бабця Євгенія викладала у піхотному училищі.” Але зв’язок з часом розірвався.
Нелегко було жити під час війни,тим більше лікарю,який рятував життя тисячам людей .Зі слів зубного лікаря Лукіша Валерія Пилиповича,який працював у Зятківській лікарні з 1968р.:”Теодозій Теофілович Савка у 1939р.був мобілізований ,як лікар до польської армії.Військова частина ,в якій він служив ,була приречена попасти в полон .Савка працював у санітарній частині разом з односельцем,який запропонував залишити військову частину і добиратись до рідного села.Цей чоловік врятував йому життя.Полк попав у полон ,офіцерів перевезли в табори військовополонених,а пізніше розстріляли.”
Савка перейшов у глибоке підпілля після приходу Радянської армії.У 1944р.проводив двомісячні курси для студентів медиків,які мали поглибити лікарські знання при військових умовах.У квітні-травні 1946 р. відбулося переселення українського населення і Теодозій Савка значився у цьому списку ³.В кінці 1946р.під чужим прізвищем Петра Замойського легально працював санітаром у фельдшерсько-акушерському пункті в Тернопільській обл.У грудні 1947р.його заарештували.Був засуджений на 25 років суворого режиму¹.Після 9 важких років перебування у таборах ГУЛАГУ,його звільняють без реабілітації.Мешканка Кристинополя ,Наталя Василівна Багнюк згадує :” Савка розповідав батькові,що випустили його з тюрьми раніше,тому що він вилікував дружину начальника тюрми і за це, той допоміг йому скоріше вийти на волю”.Богдан приїжджає у Великі мости,але через три місяці його виселяють,забороняючи проживати у Західній Україні.Весь час він продовжує розшукувати свою сім’ю,Все частіше з’являється думка що нікого з рідних вже немає в живих.У 1958р.Савка працює лікарем у лікарні, с.Зятківці Вінницької обл.Будівля була стара,тому він добивається у сільській раді,щоб побудували нову двоповерхову лікарню на 50 ліжок. Валерій Пилипович Лукіш ділиться своїми спогадами :”Теодозій Теофілович був фаховим діагностом. Цілодобово обслуговував виклики до хворих.В лікарні була пара коней,віз,сани.Весною і восени Савка приходив на роботу в гумових чоботях,бо грунтові дороги були непроїздні для автомобіля.Любив садити дерева,тому біля лікарні виріс гарний садочок.Для медперсоналу був і керівником і вчителем,і батьком.Під опікою було 7 сіл,приймав по 40 відвідувачів за день.Виїзджав на села підводою.Зі слів санітароного фельдшера Ковальчук Галини Афанасіївни :”Лікарня була на першому місці у районі,всі комісії до нас слали.Зимою,коли було меньше хворих,медперсонал сідав біля груби, Теодозій Теофілович Савка чистив яблука і розказував нам щось цікаве.Мене вчив польської мови,виписував журнал “Kobieta i Życie” .Він розумівся на всіх хворобах,вчив нас робити всі аналізи.Я особисто навчилася багато від нього. Обожнював літніх людей,одиноких,які особливо зимою знаходилися у лікарні до тепла.Він завжди пильнував за годуванням хворих.Одним словом жили дружньо,за ним були ,як за камінною стіною. ” Слава про талановитого лікаря розішлася по всій окрузі,приіжджали люди навіть з інших областей.І нікому він не відмовляв у лікуванні.Люди поважали його за щирість,чесність,цінували за добре серце і професійність.Але разом з тим був вимогливим –у лікарні завжди повинен бути порядок і чистота.
Другою дружиною лікаря була Віра Богданівна 1921р. народження,з інтелигентної сім’ї .Її батьки після війни емігрували до Австрії.Працювала вчителькою у Зятківцях.Вела уроки креслення та домоводства.
Своїх дітей не було і подружжя взяли до себе прийомну дочку Любу.
У Прибалтиці помирає на 47 році життя перша дружина,Євгенія Василівна.Рідна дочка Галина виходить заміж,народжує дівчинку Ірину.Одного разу знайомий юрист запропонував:” Давай Галя пошукаємо твоїх родичів”.”Та моїх немає вже нікого,всі повмирали,хіба хресний є”.”А де він ?” ”У Кристинополі.”Написали запит.Прийшла відповідь:в загиблих немає,пропав без вісти.Тільки через три роки прийшла вісточка,що знайшовся хресний.Галі вже виповнилося тоді 35 років.Взявши з собою дочку поїхали у Зятківці на зустріч .
З розповіді онучки Ірини:”29 травня падав сильний дощ.Зайшли в лікарню.Прибиральниця питає:”Ви лікуватися до лікаря?”І раптом відчиняються двері і входить у плащі з парасолею лікар.Мама вся трясеться від хвилювання.Пішли слідом,він зайшов у кабінет і закрив двері.Мама постукала і почула у відповідь:”Зайдіть!”Лікар якраз вдягав білий халат.Вона спитала:”А ви серце лікуєте?””Так”.” А цю дівчинку на фото знаєте?”Руки у Богдана Савки затряслися.Закричав:”Де мої окуляри?” Взяв окуляри,ніяк не може вдягнути.Дивиться на фото: ”Галю!Доню!” Обняв,плачуть,сльози течуть від радості.”А це хто заглядає?””Моя донька Іринка”. Отакий подарунок на день народження подарувала йому доля. Євгенія Василівна не признавалася,що він був батьком,а розповідала,що це хресний.” Вдома Люба принесла портрет маленької Галі:”Так от чий то портрет лежить!”.Дідусь показав маленький негатив фотографії,який зберігав як скарб стільки років.
Після зворушливої розмови,Богдан сказав:”Галю,повертайся додому,у Кристинопіль.”
“Додому”-яке це тепле слово,але у Червонограді Галину Богданівну і онучку Ірину зустріли непривітно.Начальник міліції промовив:”Що ви, приїхали відбирати млин,лікарню?””Ні”.”Ну тоді їдьте туди ,звідки приїхали.А млин такий ,що хоч сьогодні натискай на кнопку і все запрацює”.
Олена Йосипівна Жовківська ,яка мешкала біля Савки в Кристинополі ,розповідає:”В кінці 1960х роках болів у мене кишечник.Червоноградська лікарка прописала таблетки від яких у мене збільшилась печінка.Я вмираю.Приходжу до неї,а вона:”Вы себе внушаете!”А я не можу вдихнути.Тато каже:”Їдь до Савки в Зятківці.”То було зимою.Якраз була неділя.Приїхала до него і з ним говорю:-Я з Кристинополя.
-Я знаю.Я вам скажу ,що ви за одна.Ви Жовківська і маєте вимову своєї мами.
Він мене без нічого збадав і сказав мені:”У вас не шлунок ,а кишечник і збільшилась печінка.Прописав ліки і наполегливо рекомендував не купляти їх в аптеці у Червонограді,бо вони вам дадуть не те що треба.І розказав такий випадок:”Дзвонить до мене чоловік і каже,що ви мені дали за ліки! Йому дали в Червонограді зовсім не ті уколи,які я виписував і людині нашкодило.”За місяць часу мені все пройшло.Савка був надзвичайною людиною,був дійсно як від Бога даний”.
Наталя Василівна Багнюк теж пригадує:”Тато працював у Теодозія Савки мельником.В кінці 1970х,він приїхав до нас у Червоноград.Ми наліпили купу вареників.Привіз нам виноград,який посадили біля хати.Йому бракувало 3-4 роки стажу до пенсії.Теодозій дуже тішився ,що тато зберіг документи.Ходив з ним до суду,як свідок.Як почули люди,що приїхав лікар Савка,як нахлинули до нашої хати.А він каже:”Я не приймаю,я не можу”.Потім прислав нам посилку зі смаколиками.Ще мама моя розказувала,що ходила допомагати йому лікувати хворих.Одного разу у клубі з навколишніх сіл сильно побилися хлопці.Поскладали їх на фіру і привозять до Савки.А він взявся за голову і каже:”А шлях би вас трапив,що я буду з вами робити!”
Олена Дорошенко ділиться своїми родинними спогадами:”Мій тато захворів на туберкульоз.Були уражені кістки руки.Мав 5 років,коли лікарі розвели руками:тільки ампутація.Звернулися до Теодозія Теофіловича .Він оглянув руку і схопився за голову:мовляв,так уже ніхто не лікує.Руку можна врятувати,яка ампутація! І врятував. У селі Зятківці його шанували,він був лікар дуже фаховий,розбирався в усьому і пологи приймав.У селі ще зо двадцять років на всіляке “ой болить,у район посилають”,казали:”Ото якби до Савки!”А може і досі старіші говорять,незнаю.”
У 1978р. Савка виходить на пенсію.До лікарні прийшли нові спеціалісти.19 листопада 1980р. Теодозій Теофілович помирає.Його дружина Віра Богданівна розповідала онучці Савки, Ірині,що чоловік чистив вуликі від снігу,раптом крикнув:”Ой!” і кинув лопату.Викликали швидку і відвезли у Гайсинську районну лікарню.Пролежав там 9 днів.Своїй дружині він сказав:”Якщо почнеться пневмонія,то за три дні я помру”.Савка просив лікарів:”Дайте я себе послухаю.”На що була відповідь:”Ми самі тут лікарі і знаємо що робити”. Вірі Богданівні наказав їхати додому і привезти гірчичники.А коли приїхала додому,то подзвонили,що вже помер.Всім селом хоронили видатного лікаря,шановну людину,люди плакали. Рідних у Зятківцях не залишилося,всі виїхали,тому за могилою доглядають ті хто пам’ятає добро,яке він зробив людям.Про Теодозія Теофіловича лишилася світла пам’ять.Червоноградцям можна пишатися ,що в нашому місті є вулиця названа в честь талановитого лікаря,борця за українську справу.
О. Британ
¹Василь Филипчук, м.Червоноград. "Голос з-над Бугу" 13.10.2006
²List of doctors in Poland to 1936
³Dziennik urzędowy Wojewódzkiej Rady Narodowej w Lublinie 1951r.