Давним давно ,у XVII столітті жила княгиня Кристина Потоцька з дому Любомирських .На її честь було назване місто Кристинопіль.Яке було її життя, якою вона була? Відкриє нам цю таємну завісу, її духовний наставник,ксьондз Стажинський .
Кристина народилася 26 липня 1643р.,у Дуброві Сендомірського воєвудства,у день святої Анни. А хрещення відбулося 6 серпня ксьондзом Яном Гадемським, парохом Тарновським, у присутності знатних гостей. Тримали до святого Христа Ян Браницький ,а потім Маршалок Коронний і Хелена Тарнова. Люди розповідали,що коли мати Кристини народжувала, небо у той день було страшне :громихав грім,блискавки вдаряли у землю.Ті небесні світила були якимось прогнозом її майбутньої палкої любові до Бога. Кристина була дочкою Єжи Себастьяна Любомирського (1616 Вишнич-1667 Вроцлав).
Він був відомим польським воєначальником,гетьманом польним коронним,польським магнатом,державним діячем. Під Сокалем разом з своїми братами виставив 2000 своїх воїнів для боротьби проти козаків.Отримав перемогу у битві під Чудновом,Любарем разом з коронним гетьманом Станіславом Реверою Потоцьким. Очолив опозицію польському королю Яну ІІ Казиміру.Є персонажем історичного роману Генрика Сенкевича”Потоп”.У шведській війні захищав Краків з своїм військом.Шведів громив тисячами,навіть король шведський писав йому листи з великими обіцянками ,щоб тільки перейшов на його сторону.
Головною садибою був Ланцут,який дістався у спадок від батька.
Після шлюбу з Констанцією Ліґежанкою,отримав Жешів. Дід Кристини, Миколай Ліґенза, каштелян Сендомірський,староста Жидачевський,Ропчинський,був дуже набожний, будував костели ,а старі реставрував .Тримав в усіх своїх землях шпиталі для убогих за свої кошти. Коли дівчинці було три роки, померла її мати.Через деякий час Кристину віддають на виховання своїй тітці княгині Єримії Кристині Анні Радзивиллівні,яка багато чому навчила її ,а особливо любові до Бога. До різних розваг її не допускали.Повинна була читати, шити,після обіду - катехізм. Улюблена книга була ксьондза В.Скарга”Життя Святих”.По натурі вона була дуже веселою дівчинкою і своєю біганиною відвертала увагу панянкам,що шкодило їхній роботі.На що княжна наказувала прив’язувати її ногу до стільчика і давала у руки книжку або іншу роботу. Кристина мала здібності до релігії,радо сповідалася, слухала дві меси кожного дня,а на свята й більше.У років дев’ять підтверджуючи свою відданість Пречистій Діві розписалася своєю кров’ю на іконці. Пізніше, коли Кристина вже померла шукали цю іконку ,як доказ її любові,щоб покласти у руки, але не знайшли. Дівчинка підростала і вчилася грати на лютні і клавікорді.Якось собі призналася,що музика їй дуже допомогла у житті.Грала вона не гірше професійних віртуозів,особливо виконуючи тяжкі італійські мотиви.А коли нападала на неї меланхолія розважалася музикою.Сама писала вірші і складала мелодію на релігійну тематику. Коли у двері палацу постукала чума ,Кристині було 11 років . З’явилася лихоманка,пухирці на чолі і під горлом.Тітка жаліючи свою родичку сказала їй висповідатися ксьондзу Стажинському.Щиро молилася до Бога Кристина і 6 липня ,у день св. Ігнація,усім на диво,ознаки хвороби зникли.На чолі лишився слід від хвороби до самої смерті. Якось будучи у Любліні ,попросила відвідати монахинь- кармеліток,з таємною думкою, лишитися там назавжди.У монастирі її прийняли до себе.Батько ,довідавшись про цей вчинок улюбленої дочки, відправив за нею і отримав відповідь ,що вона має надію на батькове благословення . Заплакав батько, вражений милістю своєї дочки ,але приказав , щоб відпустили її .Однак монастир вона не хотіла залишати і молила про це Бога . Тільки через три роки на прохання монахині Барбари ,яка наслухалася погроз від Любомирського ,з привеликим жалем повернулася до батька,але серце своє лишила у монастирі.Потім все своє життя допомагала сестрам кармеліткам, отримуючи листи від них , як від ангелів і цілувала їх.
Багато конкурентів зі знатних осіб претендували на руку і серце молодої панянки.Від батька Кристина отримала високу статуру,від матері Констанції - чарівну красу. В першу чергу Єжи Любомирський давав перевагу сину гетьманському,старости на той час красноставського Щенсного Потоцького,який крім гарних рис і багатства ,ще у молодому віці проявив мужність ,заслужив безсмертну славу,коли під час шведської війни служив ротмістром і допомагав Любомирському у воєнній справі.
Під Воронічем з малою горсткою людей переміг ворога.Під Мендзижичим разом з півтора тисячами своїх воїнів і з полковниками Дерхачем і Курилем 12 тисяч козаків взяли у полон і доставили до короля Казиміра. Після перемоги під Чудновим випросив Фелікс Потоцький у свого батька Станіслава Ревери,який повертався додому , залишитися на Україні при князі Єжи Любомирському.
А Кристина все дивилася у бік монахинь і тільки послухавшись поради Матері кармелітянки Барбари дала згоду на цей шлюб. Весілля було назначено на 27 вересня 1661р. у Ланцуті.З’їхалося так багато людей, ледве не ціло військо прибуло. Шлюб благословляв ксьондз Анджей Тшебіцький,на той час єпископ Пшемиський ,а після було чути гучну гармату і стрільбу в честь молодят.Дивна річ,що при такій купі різних людей не було цілий тиждень ніяких сварок ,що було знаком великої любові і згоди для молодої пари.З молоду Кристина любила мисливство і їздити на конях.Ховаючись, виїжджала у поле ,але месу ніколи не пропускала.Був такий випадок у полі, біля Сокаля кінь конюха ледве не забив її,після того дала собі слово ніколи цього не робити.Якщо була надмірна увага зі сторони чоловічої статі,зразу припиняла це.Був один такий залицяльник, прийшов до неї заявивши ,що якби він був впевнений,що у майбутньому після смерті чоловіка, вона візьме шлюб з ним,то вбив би її чоловіка. Почувши відмову,щось непристойне викрикнув і пішов ні з чим. Найчастіше любила розмовляти з тими, кого знала,як благородних людей.Наприклад з панною Софією Лещинською,воєводиною Підляскою і дочкою великого воїна Стефана Чарнецького ,воєводи руського,обговорюючи з нею духовні теми.Майже щоденно зустрічалися,мешкаючи у Варшаві у ближнім сусідстві.Воєводині Підляскій сподобалася Кристина після одного випадку.Якийсь пан садив її до карети ,коли її проводжала Кристина ,з ноги її злетів черевик,дно якого було заповнено горохом.Побачивши цю незручну ситуацію ,Кристина навмисно кинула хусточку на черевик і віддала його пані Софії,чим заслужила повагу до себе.Любила також Кристина Анну Яблоновську,яка прочитавши замітку про життя Потоцької надруковану кілька років після її смерті, поскаржилася : ”Скривдили у цьому літописі воєводину ,більше я знаю про неї чим тут пригадано,мене би треба про це питати”. Мала Потоцька звичай ,коли чоловік її на довгий час відправлявся у подорож по Україні,вона для пристойності не хотіла у своїм домі жити ,а до батька свого приїхавши, знаходилася там так довго,поки не отримувала звістку про щасливе повернення чоловіка.Вдягалася скромно,ніхто не міг вмовити її вдягнути модне плаття з оголенними плечами.І так та вродженна стидливість привела її до того,що перед смертю просила і заклинала ,щоб не робили розтин , погрожуючи помстою від Бога,якщо хтось з чоловіків доторкнеться до її тіла після смерті. Розклад дня був розписанний погодинно.Вставала о шостій ранку,після цілогодиної молитви читала книги, як духовні так і політичні,потім слухання святої меси,вишивання,обід і інші справи.Часто шила сорочки для убогих і невільників, особливо до свята святої Трійці.А найбільше не шкодуючи золота та срібла віддавала до костелів,чим лишила пам’ять про себе у Красномуставі,в Ченстохові і у Львові. Час для сну був о годині десятій вечора і була до того так прискіплива,що будь що могло статися у Королевстві або у палаці,коли доходила призначена година додому від’їжджала.Король Ян ІІІ вже за звичкою говорив:”Значить година 10, бо пані краківська воєводина додому спішить.”Увесь свій вільний час віддавала на читання духовних книжок, тому діставши книжку Каспра Дружбицкого (1590-1662) ,таке мала натхнення,що власною рукою усю книжку переписала. Образ його казала повісити на стіні у кабінеті для молитви.
Під час вишивання читала сама своїм слугам книжки або їм читати казала,проводила годинні лекції на релігійну тематику.З дому свого монастир зробила. ЇЇ кімнати і кабінети були в образах і скринях. Час від часу для розваги навідувалася у їдальню,щоб було все на порядку.Старалася дати своїм дітям не тільки панське виховання ,а й християнське. Народила чотири сина Михайла Красноставського,
Юзефа Робчицького,Станіслава Грубешовського,Єжи Тлумацького і п’ята дочка Маріанна. Написала собі основні правила для виховання дітей:
1.Старатися виховувати дітей більше у християнському напрямку чим у політичному.
2.Огороджені були від паганих прикладів і випадків.
3.Приструнювати в них як найраніше гордість,пориви гніву.
4.Ставитися до них як до благочестивих і розумних.
5.Старатися аби зрозуміли науку релігійну ,закони святої віри,бо політика сама навчить за роки без вчителя.
6. Вкласти їм в серце початок мудрості ,страх Божий і страх гріха,як свята Бланка свому синові Людвику говорила:”Краще вмерти чим образити Бога”.
7. Сповідатися на свята.
Привчала до пошани Божої Матері і стежила ,щоб всі на кожне свято сповідалися.Сама пізнала ласки від Святої Матері у різних випадках,особливо коли старший син ще дитиною сильно захворів . Молилася і просила за сина у Красномуставі ,в костелі Августинів,де за її дитину відправа відбулася,сама лежала крестом перед образом.Син видужав,а Кристина дякуючи, образ цей не тільки сріблом оздобила і вівтар великий поставила.У 1694р. отримавши лист від невістки про хворобу сина, поїхала з Сокаля до нього у Краснистав.У 1698 році сини її разом з батьком воювали проти орди під Підгайцями.Якось Бог їх дивом захистив, коли сім годин під градом пострілів їм самим і їхнім коням дісталося. Придворним теологом у Фелікса був Jędrzy Nagorski. Потоцький від 1682р. був воєводою краківським і старостою кременецьким,у 1685р.віддав це староство сину Михайлу,пізніше воєводі волинському. Кристина тішилася також з дочки своєї Маріанни,що виросла вона гідною і Богу за неї дякувала.Старалася щоб в її кімнаті прислуговували слуги побожні і скромні.Брала її з собою до шпиталю,особливо у великий четвер на миття ніг убогим ,заохочуючи до покори і навчаючи бачити в убогих Христа. Мала вона півторалітнього коханого онука Щенснего Потоцького, Староста Красноставський.Не тільки піклувалася про здоров’я дитини,але й про те щоб прислуга не говорила пагані слова .Любляча бабця ,стежила щоб перші слова були Христос,Марія і вчила дитину так довго , поки не вимовила ті слова виразно.При їх вимові не тільки вчила склоняти голову ,але і чолом бити. Радо слухала і розмовляла про Індію,Японію ,молилася щоденно за міссіонерів в тих краях ,просила ласки Божої для просвітлення тих людей .
До Святих реліквій і речам освяченим відносилася з пошаною.Прислану від отця Інокентія ХІ свічку велику освячену, почитала за найвеликий скарб.Свічка та була її провісником аж до смерті ,часто її під час блискавки запалювала,а перед самою смертю вже догорала,якби знати давала ,що коли свічка послана папою римським згасне і вона теж мала згаснути. Була милосердна до убогих.Хвалила завжди ці риси у княгині Радзивиллів,своєї тітки,яка піклувалася про палацову челядь,особливо під час хвороби.Кристина про всіх все знала і грошей на ліки для челяді не шкодувала при тому говорячі :”О тих треба краще пам’ятати,про яких всі забули ,про цих убогих батраків ніхто не згадає”.Часто обіди до шпиталю посилала і сама убогих у п’ятниці відвідувала.Завжди давала зі своєї руки милостиню ,тому багато убогих горнулося до тих костелів,де вона молилася на богослужінні.Жебраки називали її Добродійкою,Матір’ю. Особливо мала милосердя до в’язнів християнських у тюрмах Бусурманських , просила свого чоловіка викупити або обміняти невільників.Внесла такий звичай у замку ,що у день усіх святих перед вечерею усі придворні брали карточки на яких було написано ,що мають зробити.Для померлих убогих людей не шкодувала коштів на пристойне поховання.І дуже сердилася,якщо хтось був похований без костельного обряду. Ідучи з костелу Кристина усім підданим кланялася,за що мала у людей велику пошану,адже була вище по статусу. Не дозволяла на костельному серебрі витисняти герб,ані вишивати,не хотіла жодної як за життя ,так і після смерті людської похвали .І побачивши на даху сокальського костелу Діви Марії зроблений її герб з міді ,здивувалася спочатку,а потім признавалася стидаючись ,що і гроша не дала на ремонт даху .Щоб якої похвали від людей не отримати після смерті, листи свої спалила,особливо перед останньою хворобою.Навіть хотіла спалити книгу секретну ,на замок закриту,в якій видатні богослужіння писала і свого сповідника під час останньої хвороби просила її кинути у вогонь,але він відмовив, сховав книгу і деякі листи. З дитинства читаючи про життя святих і особливо мучеників заохочувала до терпіння ,особливо до тих святих ,які за життя дуже страждали для Ісуса. Так Кристина читавши книги про мучеників ,захотіла їх прикладом тіло своє мучити і страждати. При відсутності чоловіка,йшла до свого кабінету для вечірньої молитви і там себе била різками.Часто тіло своє сікла кропивою.Виходячі раніше всіх з кабінету у галерею,де біля валу росла кропива,через відчинене віконце сама рвала або варту просила,принести букет свіжої кропиви,ніби то для панянки сплячої,щоб таким жартом її розбудити.Після смерті Кристини,вал замковий ,зі сторони її кімнат в кілька тижнів заріс.Кожний місяць на згадку про муки Христусові ,раз у пятницю кілька свічок о своє тіло гасила . Так Кристина знала найменьші свої недоліки і не тільки різними способами карала себе,але чекала від Бога більшого покарання.Коли накривали сніданок не їла,вибирала собі фрукт , який більше подобався і наказувала собі не їсти його цілий рік.Між обідом і вечерею рідко пила навіть літом ,вибираючи собі години ,щоб не пити. Коли бачила,що тарілка не там стоїть на столі , сама переставляла,а коли розливала на скатертину їжу ненавмисно, обіцяла що більше такого чинити не буде.Вміла терпіти чужі недоліки і часто приховувала їх. 24 березня 1694р написала у своєму записнику,що треба їй глибше дивитися в себе у приготуваннях до сповіді.Записувати щоденно якщо щось трапиться і старатися щоб на сповіді було визнавання кожної деталі. У 1698р. перед святом Божого тіла написала кланятися на чотири сторони рано,вдень і вечір у всіх костелах,і особливо перед вівтарем, у кабінеті 100 разів встати на коліна і там же якийсь час хрестом лежати.Просила благословення на місто і замок .Не пропускати ні одної меси і кожен день годину стояти на колінах перед святим таїнством. На щоденних молитвах клала перед собою розпяття,молилась дивлячись на нього і у дорогу завжди його брала.А після смерті це розпяття в руки їй поклали і з ним поховали. У 1699 р. за пару днів перед смертю невиразним почерком написала:”Коханий Боже,який ні з чого створив мене.Полюбив мене так ,що і вмер за мене на хресті.Що я тобі дам в знак вдячності моєї,нічого немаю,бо не можу тобі більше дати,тому що все віддала.Віддаючи своє здоровя ,віддаю що наймиліше маю , віддаю усі на світі потіхи,віддаю решту життя,нічого не хочу,тільки жити в тобі ,тебе любити усю вічність.Відбери моє життя,відбери мені очі,відбери мої сили,але не відбирай своєї милості.Ісус і Марія будьте при смерті моєї”. Після смерті Кристини знайшли багато молитв написаних її рукою до Діви Марії,які люди позабирали як пам’ятку. А що до Сокальського костела Бригидок ,який вона побудувала, випросила в столиці Апостольській індульгенції на ціле свято Пресвятої Діви Марії.Дуже старалася не тільки прикрасити вівтар Матері Божої,додаючи свічки,лампи,але не забувати про богослужіння .Півтора року перед смертю пагано бачила на праве око, а потім і на ліве,шукала допомоги в опіці у Пресвятої Діви Марії ,до якої написала прохання і поклала у золоте серце.Розмістила його на образі Сокальської Пречистої Діви.”Найсвятіша,наймиліша найулюбленіша Діва панна моя,королева неба і землі ,Матір моя,то я сьогодні, найсмиренне створіння,тобі віддана в дитячих роках , невільниця твоя, преклоняюся перед тобою.Потребую зараз милосердної опіки твоєї,щоб на тому місці де багато див відбулося, дала поміч очам моїм і від сліпоти мене захистила.Обіцяю виконати 5 пунктів за ласку твою:
1.Дорога до Лорету
2.Кожен рік п’ятьом сліпим давати одяг
3.У той день до смерті постити строго
4.Обїхати святі місця
5.На тому місці щось значне зробити, наприклад вівтар новий побудувати Божій Матері".
Мала такий звичай, як і інші при дворі, вибирати собі на кожен місяць покровителя святого і старанно молитися до нього. Крім цього мала найулюбленіших на ціле життя ,крім Пречистої Діви , перший був Святий Йосиф,якого дуже любила. Щоб краще люди знали про цього святого у Сокальському костелі створила орден і запросила єпископа Хелмського Станіслава Свенцицького і інших відомих духовників і знатних людей,не жаліючи коштів для пошани улюбленця Матері Божої.На священника того Ордену разом з своїм чоловіком виписала значну сумму, яку старанно платила.Коли було свято Св.Йосифа вівтарі світилися від свічок і ламп,стіни були багато прикрашені.Давала дрогоцінні камні для образу і сама керувала як прикрашати .Раділа коли багато людей з’їжджалося з околиць на всі свята Св. Йосифа і вступали до ордену.Крім нього почитала Св.Ігнатія,Св.Францішка Ксаверія.Останнього образ поставила на вівтарі у Сокальському костелі Бригідок за їх проханням.Але смерть не дозволила поставити вівтар для нього, так як хотіла. Молилася також до Св.Петра і на його честь поставила вівтар в тому ж костелі. У Красномуставі почала будувати костел на честь Св. Францішка Ксаверія. Народилася у день Св.Анни,шанувала це свято,дякувала Богу за прожиті дні.Також була набожна до св.Лукаша евангеліста,якому у Сурові, біля Красногоставу побудувала великий костел і розказувала що дістала ласки Божої на тому місці. Рано цілі дві години молилася,потім по месі,і вечором після четвертої години.Також мала звичай опівночі вставати і молитися цілу годину. У відсутність чоловіка,коли брала прислугу до своєї кімнати ,казала їй спати,а сама глибоко вночі просиналася і молилася,щоб ніхто не бачив.Будучи у тьотки своєї, княжни Радзивіллівни , навчилася мислити над книгами Людовика де Понте,які часто застосовувала. Ходила до ораторіуму при костелі Бригідок на реколлекції.Брала прислугу,яка цілий день сиділа у келії монастиря.Сповідник навіть забороняв їй так довго і тяжко молитися,боячись за її здоров’я.У 1693р. помер онук. Молилася за сина Юзефа . Читала як політичні книги, так і духовні.Довідавшись від когось про нову книжку , старалася її придбати .Мала хорошу пам'ять.Коли виникала якась дискусія, пам’ятала автора і навіть в якому місці про це написано. Вміла писати добре,так як би вчилася у канцелярії.Її листам навіть мудрі люди дивувалися.Якщо хтось новий приїжджав до двору, могла ні одного слова не почувши,а подивившись на людину , сказати ,що то за особа і на що здібний.Любила свого чоловіка.Одного разу отримала лист у відсутність чоловіка від урядовця коронного, написаний в гострому стилі і з цензурою.Сховала його і віддала сенаторові ,а копію сховала у скриньку.І до самої смерті не показала чоловікові ,щоб його не образити.Давала мудрі поради. Спочатку свого заміжжя , часто мешкаючи у Сокалі, познайомилася з законницями Св. Бригідки.Придивилася до їхніх звичаїв , святому їх життю, молитвам.Той монастир виживав тільки на благодійностях.Після того ,як монастир двічі палав і був у занедбаному стані і не було звідки чекати порятунку,випросила у свого ясно вельможного чоловіка,щоб поспішно надав якийсь будинок для молитви законницям.Що з охотою виконав,бо мав впевненість про благочестність служниць Божих від свого давнього приятеля.Сама воєводина на честь св.Михайла Архангела вирішила збудовати костел мурований цьому ж згромадженню. Бабця Кристини була княгиня Острожська, а її чоловік Томаш Замойський , канцлер коронний,ще раніше огорожою обмурував це місце і хотів побудувати костел. Було багато таких хто хотів зіпсувати наміри Потоцької,але дякуючи Богу була непорушна у своїх намірах.Приготувавши будівельний матеріал , частково з цегельні і з куплених мурованих зерносховищ,які казала розібрати ,так спішила з роботою,що через три роки вже був побудований костел.Не тільки поштукатурений але і вівтарями, і різними декораціями прикрашений з мурованою підлогою.Запросила єпископа Хелмського, Станіслава Свенцицького на освяту того костела,яке відбулося 19 липня 1693р. Сама прикрашала вівтарі і гріб Господній у Велику П’ятницю.А після святої меси ,в трапезній, сама пригощала законниць з великим задоволенням,ділячи їжу приготовану в замку.А коли сама не могла,то присилала їм обіди три рази в тиждень .До костелу прибувало все більше законниць ,так що в великому збудованому чоловіком помешканні не вистачало місця.Тітка Фелікса Потоцького, з дому Каліновських Хелена Богуцька,каштелянша Саноцька, згаданому монастирю подарувала 20 тис. злотих,щоб воєвода, наслідуючи доброчинність тітки , монастир побудовав ,що згодом і зробив.Побудувавши костел св. Архангела Михаїла на предмісті Сокаля ,задумала св. Францішку Ксаверію побудувати базиліку.Спочатку місто для неї вибрала Сокаль.Крім благодійності чоловіка,ще запропонував приєднатися до пожертви підкоморний белзький Лашч ,який розпорядився 30000 зл.віддати в руки воєводини ,при умові ,що буде створений закон Societatis у Сокалі.Але єпископ Свінцицький відмовив,тому що хотів у Сокалі мати свою катедру і місто при ній оздобити новою фундацією.Тому Кристина вирішила побудувати костел у Красномуставі.Дивлячись на свої витрати,і те що сповідник був проти цього,та і сини і дочка підростали спочатку вагалася,але потім сказала ,що буде економити на коштовностях і інших непотрібних речах, і має надію на Бога, що вистарчить на будівництво.Це відбулося 3 грудня 1694р.Спочатку написала до короля Яна ІІІ на купівлю землі для костелу і для колегії, і отримавши дозвіл почала скуповувати землю не без перешкод.Людям які не хотіли продавати прийшлося більше заплатити.Сама оприділила місце будови а вже коли почали закладувати фундамент запросила ксьондза Яна Длужевського і адміністратора на той час Хелмського на заложення першого каменя. День назначила 31 липня у свято Ігнатія.Запросила чоловіка свого,синів і різних гостів .Була замурована таблиця у фундаменті, де написано день і рік закладання,ім’я покровителя і інших присутніх. Повертаючись до Сокаля, у дорозі ,казала що має надію що Бог це прийме ,бо ні одного паганого гроша не буде використано на будову.Пізніше, приїхавши до Жовкви з своїм чоловіком, випросила у короля Яна ІІІ привілеї для костела і колегіуму у Красномуставі. Ще в дитинстві , коли виховувалася у своєї тітки княжни, її чоловік тримав двох священників закону Societatis у себе в палаці . Кристина просила свого чоловіка ,щоб хоч одна особа з того закону була в їхньому замку.Хотіла в Сокалі і у Підгайцях побудувати для цього закону костел і колегіум,але смерть перервала ці наміри.Останній наказ перед смертю написала 6 грудня 1698 р., виділити колегіуму красноставському 30000 зл. на закінчення костелу ,а по закінченню на купівлю срібла для того ж костелу.І просила щоб тіло її було поховано ніде в іншому, а тільки в тому костелі.Після поховання на добудову костелу долучився також староста красноставський- 60000зл.Коли тільки у Римі довідалися про її смерть, єпископ Генерал по всьому світу наказав за її душу ксьондзам відправити три меси і поки буде будуватися колегіум красноставський буде давати пожертву кожен тиждень і молитися. 26 квітня 1699р. воєводина захворіла,причина хвороби була для всіх загадковою.Готувалася в той день до свята шанування Братства Св.Йосифа,яке знайшло Дитятка –Ісуса в Єрусолимським костелі .Встала дуже рано здорова,вдягнулася і пішла помолитися до свого кабінету.Прийшла до своєї кімнати дуже бліда ,почала скаржитися ,що дуже холодно,а з костелу повертаючись на кареті знепритомніла і впала у лихоманку,яка тривала 10 днів.Всі дивувалися її великому терпінню і бажанню подальшого терпіння. Смерть це велика школа і мудрий лікар .Тут можна сказати, що сама десятиденна хвороба усім свідомим була школою,бо було чому навчитися у Кристини.Рішенням лікарів не противилася , дозволяла пускати кров.На подив лікарів сама піднялася з ліжка і відважно руку протянула.По пущенню крові у близьких ,була надія на видуження.Смерті не боялася і ще питала у сповідника , чому так що не тільки не боїться смерті, а й щиро і сердечно бажає її собі. І почувши у відповідь, що смерть є не бідою людською,а початком щастя ,бо і святі люди, щоб побачити скоріше Бога, смерть охоче чекали і просили.Другого травня вечором просила о ранішній святій месі .Молилася біля ліжка.Перед смертю вечором , просила чоловіка свого і синів,які роз’їхалися на сейми, щоб приїхали. Отримавши відомість про стан матері ,поприїжджали сини ,кожного особисто вітала і благословляла з такою повагою,якби з іншого світу до них говорила.Особливо бажала їм Божої милості ,щоб його гріхами не ображали,щоб людям злого не робили .Благословила і дочку свою єдину:”Воля Божа, щоб лишити тебе сиротою,нехай Матір Божа буде тобі матірью.Щоб у своїх рішеннях була розумною ,щоб слухала батька і старших”.Дякувала невістці своєї,старостині красноставській за милість,працю і неспання на протязі хвороби її,бажаючи їй всякої нагороди небесної.Не забула і онука свого Щенснего благословити.На кінець благословила присутніх всіх і прислугу,просила у всіх пробачення.Потім просила духовника щоб від її імені пішов до стайні,возовні,кухні і попросив у всіх пробачення.Всі почали плакати.На що воєводина сказала щоб змирилися з Божою волею ,казала їм вийти з кімнати,щоб її не турбувати,бо час прийшов.Коли Фелікс Потоцький приїхав з Белза,зустріла його обнімаючи і притискаючи ,дякувала за милість ,вибачалась,якщо щось не так було на протязі 40 років їх сумісного життя.казала що ми завжди мирно жили,але я іноді була нестерпна.А коли чоловік так само почав просити пробачення,доручила йому виконання свого останнього заповіту.Заповідала дочці свою незакінчену фундацію у Красномуставі.А так як було важко говорити вже,то тільки передала все на папері.Багато чого хотіла ще сказати,але не було вже сил.Сама пульс поміряла і попросила сповідника дати свічку Громовицю.Взяла запалену свічку і молитвами звернулася до Бога:”О Боже ! Кохаю тебе зі всієї сили і всією душею.Прагну з милості твоєї вмерти”.Останні її слова були:” …Ісус,Марія,Йосиф”.І посмішка її завмерла на устах з подякою ,коли душа покинула бездиханне тіло.Як би заснула спокійно.6 травня 1699р о третій годині ночі померла Кристина Потоцька з дому Любомирських.Плакали усі рідні,друзі,слуги ,піддані і навіть ті хто ніколи її не бачив при житті.Плакали бідні і сироти своєї Добродійки.Навіть евреї оголосили триденний піст.Коли вістка про смерть розішлася,було стільки бажаючих попрощатися з нею,що прийшлося, як найскорше у трумну покласти,на яку був привезений оксамит венецький,оббита срібними цвяхами.Але не сподобалася чоловікові .Щоб поховати дрогоцінне тіло, казав зробити срібну трумну ,не шкодуючи гроші. Тіло було покладене на дорогу срібну тканину, спочатку у замку ,а потім в костелі Бригідок. По різних містах воєвода замовляв меси ,наповнюючи пожертвами монастирі,костели і шпиталі.Пів року тривало богослужіння і роздавали милостиню убогим з белзького і волинського воєвудств,поки тіло з Сокаля не вивезли. З сокальського замку тіло повезли до костелу Бригідок.З’їхалося багато гостей ,отці св.Францішка і інші з різних парафій.При останніх словах священника ,тіло було винесено з кімнати і великою процесію ,на спеціально приготовленому возі з плачем, повезли в костел тіло Добродійки.Там на катафалку поклали.Рано і ввечір відправляли молебен з співом.Варта охороняла тіло від убогих ,які для молитви і милостині стояли у дверях костелу. Прийшов час відправляти тіло до Красногоставу .Це відбулося третього листопада. З’їхалося знову багато гостей до Сокаля з сіл і містечок , де по жалісному молебні, винесли тіло на віз, покритий оксамитом і процесією пішли до мурованої фігури за річкою Буг,наповнюючи повітря плачем.Де другою промовою у подальшу дорогу проводжав Кристину, священник кристинопільський закону св.Францішка, нової фундації воєводи краківського.Попрощавшись з Сокалем воєводина добру пам'ять у всіх про себе лишила.В дорозі тіло супроводжував ксьондз Францішек Завадський ,декан катедральний Хелмський , настоятель сокальський і багато інших священників.При кожній ночівлі ,біля померлої були виставлені під наметами вівтарі ,десятки мес відправлено.Всюди по панські ,по королівські проводжали воєводину ,з яскравим світлом.Люди які зустрічалися по дорозі дивилися на це з подивом. Воєвода нешкодуючи грошей,забезпечував зупинки для відпочинку, всім необхідним,був готовий на все для своєї коханої жінки.Навіть прийшлося відмовити його від деяких дорогих задумок.Духовенство з сіл і міст гостинно приймали ,приєднувалися до процесії і проводжали жалібним дзвоном костельних дзвонів.Коли процесія наближалася до Красногоставу зустрічав їх ксьондз Микола Визицький ,з громадним духовенством і все місто вийшло на зустріч своєї Благодійниці.Було стільки багато світла від факелів, що ніч ніби перетворилася у день.Ідучи біля замку через міст, було стільки багато людей , що міст через річку Вепр ледь витримував натовп людей.О 9 вечора зупинилися перед костелом Societatis Jezu,де отці цього згромадження понесли на своїх плечах воєводину до костелу і поклали на катафалк накритий оксамитовою тканиною . Костел був ще недобудований,коли вона померла то тільки фундамент закладався і за півроку виріс на 17 ліктів.Помираючи вона знала добре, що мури на рівні з землею,але тільки там казала поховати.З божою допомогою і гарною погодою мури будувались досить швидко. Наступив похоронний день , листопад, третя година дня, ксьондз Ростковський ,проректор Хелмський проводив поховання.На той час пішов сильний дощ і всі боялися що під дахом без склепіння попсуються фарбовані полотна, але на щастя швидко перестав .Багато священників прибуло, і отці Августини, і церква міська .Вівтар був увесь у світлі,на ньому був образ 15 локтів висотою , десять шириною, на якому намальовані святі, особливі покровителі воєводини : св.Пречиста Діва,св.Йосиф,св.Станіслав Костка, св.Ігнатій,св.Антоній Падевський, св.Казимір, св.Кристина і Варвара .А внизу того образу св. Францішек Ксаверій тримає костел Красноставський ,з другої сторони св.Михаїл Архангел- Сокальський костел Бригідок, на честь того святого воєводиною збудований.Сам катафалк був оксамитом малиновим накритий ,на якому стояла трумна срібна воєводини і її портрет.Коло катафалку стояли ліхтарі повні свічками і лампами.Над трумною висіла люстра з срібними лампами .Крім сенаторів і чиновників королівських , духовників, було три гетьмана рицарського стану ,отці бернардини з Сокаля,Львова,Любліна,Кристинополя.На другий день поховання отці Societatis оточили катафалк у два ряди і відправили свою месу.Трумну з тілом понесли до крипти отці Societatis.Після цього гості були запрошені до замку,а законниці до іншого будинку де були причастовані.Убогим на ринку роздали милостиню .Роздавали вино,мед , пиво,м'ясо не жаліючи.
Так була похована Кристина Потоцька. Вона лишила світлу пам’ять про себе.Як пише духовний наставник :”Якби та солодка пам’ять безгрішного життя довше тривала і до нащадних віків дійшла і цей побожний приклад взяли як взірець християнського життя.” Мрія його збулася,рукопис якому більше 300 років зберігся і ми можемо довідатися про особисте життя воєводини краківської. Можливо за допомогою Божої волі Кристина була похована у Красномуставі,а не в костелі бернардинів у Кристинополі,тому що у Краснограді не зберіглися би її останки.А так у костелі св.Францішка у Красномуставі досих пір звучать молитви на її честь і зберігаються у крипті її останки.Цей літопис дозволяє заповнити білу пляму про життя Кристини ,але разом з тим і з’являється ще більше питань.
Олена Британ
Використана література:
https://polona.pl/
Zbigniew Anusik” Kilka rys na portrecie sławnego rokoszanina .Rzecz o najnowszej biografii Jerzego Sebastiana Lubomirskiego”
http://www.settearcangeli.it/p-gesuita-kasper-druzbicki-e-sette-arcangeli-o-sette-spiriti-assistenti
http://nepomuki.pl/nepomuk/ludzie.htm
https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/stanislaw-wladyslaw-potocki-h-pilawa
Starzyński Wojciech “Życie Krystyny Potockiej” Polska 1695-1705