Дякуючи господині Любомирі Шумаді ,я потрапила до справжнісінької стародавньої Новодвірської хати.Неперевершені відчуття домашнього затишку, атмосфери української старожитності.Уявіть собі,цій хаті вже 97 років. Заходиш у чистенько побілену кімнату . Хата білилася обов’язково перед Великоднем всередині і знадвору,після чого відчувався особливий святковий настрій.А ще неодмінно міняли сіно у матрацах на свіже.На стінах образи з вишитими рушниками, на ліжках великі подушки,які вишивала її мама, Анна Йосипівна Люта .
На кухні,раніше називали ванькир,зберігся крюк де висіла колиска.Хата раніше була крита соломою,а стодоли,хліви накриті бляхою.В сінах був піколок (піч),де пекли хліб. Білизну прали вдома,а полоскали у річці Солокія.
Пані Любомира :“Ця хата була побудована дідусем Йосифом Смілкою ,який був солтисом Нового Двору.
Бабуся Єлізавета Стецюк була українкою. Вона народилася у змішаній сім’ї в Острові,її мама була українкою,тому була хрещена у церкві,а брати вже у костелі.Дідусь Йосиф мав багато поля за автопарком,тримав свою господарку.
У 1941/42р.мама Анна Смілка вчилася в Українській Прилюдній Школі Домашнього Господарства .Там вивчали предмети:релігія,варення,домашні порядки,ручні роботи,рахунки,листування,німецька мова,наука про здоров’я , руханка, спів, городництво.
Опекункою класу була Анна Проців,управителькою Варецька.Домоводство вела Тарсикія Мацьків,яка склала перший обіт у 1940р. Мама розказувала,що був такий кумедний випадок у школі : Тарсикія попросила дівчинку:”
-Марусечко,піди принеси рискаль (лопату).
А вона не знала,що то таке і принесла ложку .
-Марусечко,а що ти ложкою на городі будеш робити?
У 1946р.вся родина була виселена у Тернопільську обл.Там було зле,тому мама пішки пішла шукати кращого пристанку.Так дійшла вона разом з сусідом Іваном до Батятич.Так сталося ,що голова сільської ради взяв її секретаркою до себе.У селі знайшла свою другу половинку Івана Андрейовича.
Так і жили,аж до 1954р,коли мама сумуючи за рідною домівку ,зібрала речі і вирішила усією родиною повернутися до рідного міста.Дали хату біля автопарку,яку треба було викупляти.Платили за неї ратами ,тобто частинами сплачували борг.Мамі вдалося вмовити людей,які жили у її рідній хаті помінятися.Так вона повернулася у свою ріднесеньку домівку.Город був аж до старого міста,там де зараз магазин “Будівельні матеріали”.Коли вже почали приїжджати люди на шахти,то позабирали у людей городи і побудували вул.Крупську ,зараз Княгині Ольги.Батько був знаменитий кравець у Червонограді,працював на шахті,потім в ательє на старому місті.У 1959р.я пішла у перший клас у школу ,яка знаходилася у замку Потоцького.Як заходити у центральний вхід була гардеробна і їдальня.Зліва знаходилася бібліотека.Була ще огорожа перед палацом,по якій ми зверху бігали.На старому кристинопільському цвинтарі поховані моя бабця Єлізавета ,яка померла у 45 років,її дочка Марія померла у 18 років від запалення легень,син Михайло і діда Йосифа тато Олександр”.Пані Любомира під час толоки на кристинопільському цвинтарі:
І все ж мені трішки жаль покоління, яке вже не знатиме радості від того, що таке великодньо забілити стіни хати.Побільше б було таких людей, які цінують старовинні родинні речі, які відтворюють сторінки історії,щоб діти теж не забували історію нашого міста.
Comments