Наталя Василівна Багнюк народилася у Кристинополі у 1938р.Була виселена у Новоселицю,а у 1952р. повернулася з батьками у рідне місто.
Пані Наталя поділилася цікавими історіями ,які передавалися в її родині через покоління:” Дід по маминій лінії Костевич Василь народився у 1872р.,працював кухарем у замку Вишневських.Одного разу знатна дама прийшла на кухню і каже,що хоче тісто замісити.Дід Василь борошна насипав і каже-міси.Дама наляла води і двума руками місить.Обидві руки у борошні і незнає ,що вона має робити з тими руками.Дід підійшов до неї ,взяв її за руку і по руці легенько вдарив ,і сказав : ”Jedna ręka dla pracy,druga dla pomocy ! ”Бабця Костевич Марія (1882-1936) похована на старому кристинопільському цвинтарі.
Дід по батьковій лінії Йосип Багнюк (1880-1951) був шевцем і мешкав по вулиці Шевській.Жінка Юлія народила 12 синів і одну дочку.Померла у 88 років. Мій батько Василь працював мельником у Клюсові,Новому Дворі.Ще один син діда Йосипа -Володимир 6 серпня 1939р.висвятився на священника у Кристинополі у церкві Василіан. "
Усі вже знають сумну легенду про Гертруду Комаровську.Пані Наталя поділилася ще однією смутною цікавою легендою,яка пов'язана з Кристинополем.
"Розказувала моя мама і тато ( їм було тоді 10-12 років) ,
що Ганс Вишневський,молодий хлопчина,син графа Станіслава,володаря Кристинополя влюбився у дівчину ,яка мешкала по Шевській вулиці.Возив її бричкою,їздив у поле , забирав мішки з картоплею і віз до хати.Комусь це не сподобалося і одного разу на полюванні вистрілили в Ганса отруйною стрілою.Відвезли його у шпиталь до Сокаля.Коли він вже помирав,попросив принести скриньку з коштовностями,яку подарував своїй коханій.Потім ця дівчина вийшла заміж за адвоката і виїхала до Львова.Ганс просив,щоб його поховали по простому,без великих почестей.Мама пам’ятала,як везли його на волах,відправляли службу два священника. Діти бігли за волами і плакали: ”Хто нам тепер буде роздавати цукерки !”Ганс був добрий. Коли граф Станіслав молився у каплиці на цвинтарі,вже після смерті сина,хтось підклав вибухівку,але граф лишився живий. У книзі “Літопис монастиря Василіан у Кристинополі”Львів 1893р.,яку випросив у мами завуч школи Коробкін , так і не повернув, писалося про Станіслава Вишневського.Він був строгий і люди його не любили.Літопис я читала коли вже до школи ходила і добре пам’ятаю,що там була надрукована карта і намальований підземний хід.Вчилася я у школі,яка знаходилася у монастирі,а потім,коли директор Сагура знімав хрест з церкви Юра,я пішла з однокласницями в знак протесту у вечірню школу.
Під час війни ,ми діти,тримаючись за мамину спідницю йшли до монастиря василіан ховатися і по дорозі переходили через парк на старому місті (напроти водоканалу),там було стільки трупів,що не було як переступити.
Рідкісна фотографія парку Потоцьких,який не зберігся до наших часів.
Одного разу у двері постукали і мама відчинила двері.На порозі стояла молода дівчина років 18.Вона була еврейкою.
-Пані Катерино, сховайте мене,я хочу жити!
Німці тоді виловлювали усіх евреїв і відправляли у гетто або розстрілювали на місці.Ризикуючи своїм життям мама пустила єврейку Ірену Лінскер до хати.Сховала її на стріху.Якщо б її знайшли ,то всіх розстріляли би. На той час у мами було двоє дітей і під серцем носила третю дитину.Пам’ятаю,коли німці були у хаті,я була ще мала і хвасталася їм :”А у нас на стріху молода дівчина”.Мама зі страху трохи не зімліла,добре що вони не розуміли української мови.Одного дня Ірена захворіла на тиф і мама все одно носила їй їсти,хоч могла сама захворіти.Молодий організм подолав хворобу і дівчина одужала.Тоді було вирішено відвести Ірену до її мами,яка переховувалася у Сокалі.Вдягнула її у лохміття,повимазувала обличчя,взяла сало і ще щось поїсти і повела еврейку до Сокаля.На мосту треба було пройти через два пости.Мама сказала,щоб Ірена трималася подалі від неї.Але дівчина зі страху вцепилася за її руку.Коли спитали хто така ,показуючи на еврейку,мама відповіла:”Мішіген (божевільна)”.Дала шматок сала ,пляшку шнапса німцю і той пропустив.Мешкаючи у Кристинополі мама добре володіла німецькою і навіть еврейською.У Сокалі Ірена зустрілася зі своїми рідними. ” Як її доля далі склалася невідомо.Знайти її поки не вдалося."
Наталя Василівна чудова майстриня.Вишиває гарні картини ,сорочки,рушники. Перед Великоднем розмальовує писанки.
Раніше співала у хорі" Просвіта".
Народні пісні "Сивина","Львівський вальс"у виконанні Наталі Василівни Багнюк і пані Олени Федчишак:
P.S. Відомо,що у Сокалі Францішка Халамайова і її дочка Хелена ховали на протязі 20 місяців ,15 евреїв у себе на стріху і під підлогою на кухні.А в останні місяці війни надала схрон німецькому дизертиру.У 2009 році вийшов фільм про неї “No 4Street of our Lady”. https://vimeo.com/80085717
Халамайова була нагороджена відзнакою за спасіння евреїв.Тільки 30 евреїв у Сокалі пережили війну і половину з них врятувала пані Францішка.