За допомогою пам'яті тої малої кількості ще живих кристинопільчан,можна відобразити життєві проміжки історії міста.Зустріч з Оленою Йосипівною Жовківською,чудовою корінною мешканкою .Завдяки її місцевому діалекту ,таке враження,що повернулося колесо історії.
Олена Йосипівна Жовківська народилася у 1935 р. у Кристинополі.У 1946р. була виселена разом з родиною у Івано-Франківську обл.село Джурів.Працювала там у колгоспі.У 1956р.повернулася у рідне місто.Батько Йосип Іванович залишився сиротою у 16 років,був майстром на всі руки.Коли виповнилося 14 років почав працювати у кузні,яка знаходилася за будинком ателье по вул.Володимира. На місці ателье був будинок де мешкав пан Рогожа .
Друга кузня знаходилася по вул.Шевській ,там де стоматологія зараз . Батько кував підкови для коней.Казали :”Юську, зроби підкови для коней”.Треба було вміти тримати коня сзаду,щоб підкувати.Майстрував бочки для капусти, вмів навіть шити чоботи,накрив бляхою дах кінотеатра на старому місті (раніше на цьому місці був еврейський магазин,продавали матеріал). У 18 років вже сам купив собі хату. Ще був такий Білінський –швець,чоботи робив. Ще пам’ятаю з дитинства ,як мама продавала молоко,фасолю,моркву евреям,які казали:”Прийдеш Марисю ,я тобі дам матеріалу,сукенку пошити”.Мама мешкала за невістку ,спочатку у Клюсові ,там де зараз пологовий будинок.Розказувала нам малечі,як згоріла дерев’яна церква на селі біля цвинтара.Клюсів був дуже гарний,паркани високі,вишні над дорогою,а сади були які гарні.
За церквою Юра була еврейська хата,з неї зробили школу,я туди ходила перші класи.Директором був пан Хрущ,його жінка нас вчила.А старші вже класи вчилася у школі ,яка знаходилася біля Ринкової площі.Пам’ятаю ,зранку ходили по черзі розпалювати піч.Поки діти прийдуть до школи,то повинно бути напалено.Тата рідний брат був солтисом ,його хата згоріла і він переїхав на другий поверх пекарні Бренера,там приймав людей.Біля пекарні знаходилася захоронка.Вчитель Павло Бас жив по вул.Шевській.Навпроти магазину “Молочний”знаходився будинок Просвіти,будівля була як барак.
Тут був базарчик маленький,називали “підсіння”,продавали продукти,в основному купляли евреї,бо вони не мали поля.
На площі Ринок продавали лимонад,робили в бочках масло,був мясний магазин.Там де пошта,потім була аптека.Після війни синагога була розвалена,я там ходила,ще малою дитиною.В часи німецької влади захоронка була на вул.Шевській.
Двоюрідний брат батька Жовківський Владек мав реставрацію на ринковій площі.Німці щонеділі ходили і пили.Батько казав:”Владек,ходи до церкви”.А він сидів на перелазі і махав ногами:”А що ти Юзек знаеш,йди,йди”.Владек жив по тій стороні ,де зараз будівля поліції.Це вже було під час війни ,прилетів літак і німці думали,що то їхній ,були в стодолі і впала бомба.Вуйек був між 17 німцями,які всі загинули,а він лишився живий,тільки вуха позакладало.Але потім його вбили партизани.А тих 17 німців поховали наші священники на кристинопільському цвинтарі ,за могилою воїнів УГА.Поставили хрести березові,які потім згнили і почали на тому місці інших хоронити.Коли приїжджали німці і питали у мешканців де тут поховання,ніхто не хотів казати. Як була війна ховалися в схронах,там де Градюки жили,або у монастирі церкви Юра.Напроти водоканалу жили Завадські, німці зробили там кухню.
А посуда яка була дорога,порцеляна.Які німці були делікатні люди,але строгі.Як убили одного німця,вони вбивали десять українців.Але в них був порядок.Дітям роздавали шоколадки.Вже коли німці втікали,мій брат каже:
-Горощаки носять всю посудину.Мама,що піти взяти?
-Богдане,нічого не треба.
-Мамо,там є варення бочка велика,пончики з варенням.
-Візьми набери варення і візьми сокиру,більше нічого не бери.
Горощаки носили,носили і все їм потім згоріло в хаті.Починаючи від будинку поліції раніше жили Стефановські,Заблоцькі,Василь Жовківський,Владек Жовківський,Савка,Градюки,
потім мешкав вуйко Андрій і наша хата.
